На світ з’явився чоловік.
То перша же людина,
Що проведе свій довгий вік
На цій землі. Хвилина
Летить все в даль, не зупинити,
А чоловік же буде жити
Самим самий на цій землі.
На світ з’явилась цяя жінка,
Його та друга половинка,
Що з ним усе життя була.
Його навчала і вела,
Хоч і була неначе друга,
Але ж все перша ця подруга.
І так, і сяк ним вірно крутить,
А він все робить, він закутий
В її ті чари золоті.
Серцем же чує, що в біді,
Але ж пручатися не може
І навіть Бог не допоможе.
Він дав їм все, чого ж іще,
Собі щасливо ви живіть,
Тільки ж із дерева святого
Плоди, будь-ласочка, не рвіть.
Але ж жіноча та натура
Не може стримати себе.
Її до яблуні веде, зриває плід.
Пройде ж бажання.
Вона, вся сповнена кохання,
Летить до свого молодого.
Бере. Кусає. Ай дурак!
Чи ти забув про Божий знак?
Тепер із наготой своєю
Ховайся від очей страшних.
Так, піддалась нещасна змію,
А ти її не уберіг.
Сховали ви під листя душу.
Від Бога думали втекти.
«Прогнати вас із Рая мушу!
Тепер вам по землі іти».
Так залишилася в Рай дорога,
Вони ж скитались по землі.
Багато після того плоду
Упало душ святих в крові.
Багато нагрішили люди.
Все далі й далі від воріт.
Тоді ж бо, за гріхи із всюду,
Помер син столяра за рід.
Людський той рід
Потоп в грязюці.
Потоп в ненависті, в гріхах.
Вам подали ж усе на блюдці,
А ви з землі зробили жах.
