Панувала нічка темним спокоєм,
над всіма панами, і над нами.
Зоряної неба панорами,
неоправлених брильянтів розсипи...
Не дивись увись - беретик падає...
Ти для мене зірка - не здогадує!
Припини вітрів холодних ламкості,
пригорнись губами - коси золоті,
зоряні проміння поцілую...
Я дуби з корінням покорчую!
Сил відчулося нестримних - підхопив
на руки свою зіроньку, та й полетів...
Може ти несеш мене - а я лиш тінь,
що від тебе впала в зоряну глибінь?
...Нічка панувала, зате спокій
втік...
весна 2002
