Ми на крок від неба,
На крок мізерний і
такий важкий для нас обох.
Втечемо, давай-но, сміливіше,
Вдягнемося в туман невідомо-прозорий
І розріджений, як повітря в горах,
Цілий всесвіт для двох,
Безголових, безнадійно мрійливих
Словом, дітей, з голими п’ятами,
Попеченим носом, обвітреними плечима,
В голові у нас космос
Безмежний, розлогий,
Повний на діри
Фіолетово-рожеві, з родзинками,
Сліпучо яскравими намистинками,
Що так і манять,
Манять знов і знов.
Ми – комети, що навіки заплутались хвостами,
Ми – сателіти невідомої землі.
Нас так мало і водночас нами заповнюють порожнечу
Так солодко,
Так ілюзорно,
Мчатись назустріч
тобі.
Липень, 30, 2013
