Зустрілись якось троє друзів.
Давно не бачились вони.
Пішли у парк, потім в кафешку…
Всі задоволені були.
Кожен розказував про себе:
Хто що робив, коли і де,
З ким зустрічались, де бували -
Кому що в голову збреде.
Один із друзів раптом каже:
Ходімо разом у похід?
Зберемось втрьох і всім покажем -
Залишимо на світі слід!
Наповним сумки подорожні,
Запросим ще когось до нас,
Пройдем поля, зійдемо в гори…
Це буде наш зірковий час!
Другий товариш звеселився,
(у вусах усмішку хова)
І ось вже очі його сяють:
-Та це ж-бо думка не нова!
Згадайте, друзі, кілька років
Ми зустрічалися разом.
І теж хотіли мандрувати -
Хотіли їхатm закордон.
Та хтось із нас тоді надумавсь,
Знайшов ще й тисячу причин,
Чому не зможем вирушати, -
Необґрунтовані нічим.
Я намагався сперечаться,
Агітував усіх-усіх…
Організовував, старався,
Але змінити суть не зміг…
-Так, то був я! - озвався третій
Я від свОго не відступив!
Нема дурніших на планеті,
Хто просто так кудись тулив.
Ой друзі, треба нам ті гори?
Це лиш втомитись до крАю.
Це вам експерт, як я, говорить,
І з вами точно не піду.
І вам не раджу, майте розум!
Посидим краще, поспимо.
Хоч відпочинемо наславу,
Ми ж так прекрасно сидимо.
Друзі серйозно повагались,
Зібрались з силами - і от
Із третім другом попрощались,
Який позбавлений чеснот.
Насправді кожен-кожем може
Обрати друга до смаку.
Який нам діять допоможе
І йти в дорогу непросту.
Без третього буде нам щастя -
Це наша лінь, яка завжди
Тролить ідею і завзяття
От з ними краще і дружи.