Твої листи до мене не доходять,
І ти, мабуть, забула вже мене.
На світ дітей такі, як ми, приводять.
Зчерствіле серце більш не стрепене.
Чекав на казку, пещену у мрії
Віддав усе любові молодій,
Та все не так на практиці, у дії.
Розгріб мій сон, мов хату, буревій.
А знаєш, я пишають тим, що було,
Що ти відшила і на серці шви.
Мене те щось направило, як дуло,
І дим туманний вийшов з голови.
Тепер живу і ти вже десь далеко,
І в думці, і в реалії - сто миль.
Гіркою ти залишилась, смереко,
Й мені більш не потрібен апостиль.
Присвячено І.О.Ю.