Тепличани, мої земляки –
незалежні, й одначе, залежні,
до єдиного роду належні –
на усі покоління й віки.
Хлібосольством наш славився рід,
не були ми ніколи пихаті,
і останній окраєць при хаті,
в щасті й горі ділить було слід.
Леонтович – живий камертон,
цілий світ його ім’я підносить,
його серце лунає ще й досі
солов’їній співучості в тон.
«Повертайтесь на землю батьків!» -
ми Галину Журбу запросили, –
де лелеки гніздо собі звили,
і квітуче роздолля довкіл.
Відтепер вона з нами. Цей рік
і для нас, і для неї знаменний.
Відсвяткуймо у колі сімейнім –
рід наш в честі і славі велик.
Дай нам, Боже, щоб слава оця
не тьмяніла, як жар без багаття.
Дай нам долю, нову і багату –
адже щастя усім до лиця.
Дай серцям не осліпнуть навік,
дай нам сили лукавство здолати,
щоб земля нам боліла, як мати,
що Вітчизною, Боже, нарік.
Дай народом (бо він тільки люд) –
стати всім поколінням наступним,
нанівець зведи плани підступні
всіх манкуртів, продажних іуд.
Щоб цвіла, наче сад навесні,
наша мова - не сохла в будяччі.
Не були щоб ми діти невдячні,
щоб лунали народні пісні.
Повсякчас бережи нас від бід,
поможи в кожній справі хорошій –
Україні і Теплику, Боже!
Дай нам гарний залишити слід!
Є на Тепличчині таке Богом і владою забуте село Петрашівка. Там народився та виріс. Якщо чесно,то я трошки злукавив . Буваю в Теплику,але дуже рідко і все проїздом- в мене дружина з Удича і теща,відповідно,там .
Привіт малій батьківщині
Omega відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Якщо розшифруєтеся більше, то я ще й від дружини Удичу передам. У моєму літоб'єднанні є такий Михайло Кузьмич Камінський (думаю, вона знає). Видав дві книги: "Вечная боль души" - автобіографічна і "Гвоздики на снігу" - лірика (набором, упорядкуванням та редагуванням я власноруч займалася. А Петрашівка - так, можна поспівчувати
Є на Тепличчині таке Богом і владою забуте село Петрашівка. Там народився та виріс. Якщо чесно,то я трошки злукавив 
. Буваю в Теплику,але дуже рідко і все проїздом- в мене дружина з Удича і теща,відповідно,там 
