Угору та й вгору...Аж десь поза хмари
Сягають висотки - новітні примари.
Бездушні мов склепи... І лячно дивитись
На тих що злітають, готових розбитись.
Отам в лабіринтах людського регресу
Друкають щоденно купюри і пресу,
Бо сяйво їз вікон нікого не гріє,
А хтось, за порогом, піднятися мріє.
Шматок відірвати, наповнить комору
З таким думками спускаються вгору
У лігво до біса, у саме болото
Де губиться шлях від сліпучого злота.
Ступити на землю, вдихнути свободу -
Немає вказівок підступного входу.
І стіни сховають залізобетонні
Життя переміряне в площі і тони.
Вмебльовані офіси, банки та каси –
Така в сьогоденні диявольська власність.
То, схоже, над світом гординя постала
Що дух піднімає, а гідність зламала.
