А й справді,скоро зима І знову сум,і знову сама. Його давно вже зі мною нема А я все сиджу і згадую одна Згадаю літо знов п*янке, Яке було щасливке і сумне. Згадаю і його, як смішно все тоді було. Ми з ним гуляли разом і сміялись, А потім восени розстались. "А ми розстались через що? "- сама себе питаю... А ми розстались через то, що я мовчанням своїм надоїдаю, І вільний час у нього забираю. -Смішно це казати,але й хочеться кричати. Він сказав,що я не така, як спочатку була... А була я весела й смішна,а тепер уважна і мовчазна. Не знаю чому так сталось, напевно,доля цим питання зайнялась. Не даремно осінь-моя улюблена пора Вона за мене все в житті рішає водночас рушить й прикрашає. Хоча вона холодна і сльотна, но з нею я,як з сонцем небеса!!! Спасибі тобі,подруго,моя!
