І знову осінь....Знову листя опадає. "Чому ти сумна? "-мене кожний питає. А справді чому я сумна?За ким плачу я? А сумна і плачу,бо його вже не побачу. Так,не вам не причулось,не побачу... Не побачу,не почую,не обійму А чому так? -Зараз поясню. Можливо,я не говірка, Можливо,не вродлива, Але не було в світі так, щоб ідеальною була людина. Так,звичайно,я багато не говорила, і,як він сказав:"Була тупомовчавлива ". Але на те була причина. Хочу кричати,плакати....мовчу... Пусті слова лиш ранять душу... І перед тим,як щось сказати, подумати я мушу. Я дякую йому за все, За те,що навчив мене любити, надіятися,плакати,тужити. Я дякую за зустріч в осінньому саду... За ту стоянку на містку, й обіймів годинку часу. Ми розійшлися з ним назавжди Ми розійшлися навіки. І вже не бути нам разом, бо спалені мости...
