Плаче небо синіми дощами,
Намішавши в вітер просто сум.
Десь було кохання поміж нами,
Та напевно вкрав його чаклун.
Плаче,я дощинки наскладала
В свою душу.Вимила як слід.
Дощик,як же я тебе кохала.
Ти дивився довго мені вслід.
Взяв мене за руку.Ввів у хмари,
Я заплющу очі.Я лечу...
А дощі все місто розпинали
Сумом.Я долоні підкладу,
Щоб схопити душу всіх дощинок.
Щоби їм розказувать вірші.
Я зберу ретельно,до краплинок.
Хай розкажуть,де живуть святі.
Хай розкажуть,як всі Янголята
Сплять,і що їдять?Як уночі
Прилітають,де малі малята
Поховали від казок ключі.
Як завжди - я в захваті. Ти просто розмовляеш вівршами. Такою треба народитись.
Не ображайся, коли заходжу і мовчу - стараюсь прочитати якомога більше з твого. Та час не разтягується. А я тебе дуже люблю і міцно-міцно обіймаю!