«Високої тобі шибениці у вітряний день!»
(Ірландська народна приказка)
Написано в ніч Самайну під час марної спроби згадати свій одинадцятий гейс.
На сумних ольстерських пагорбах
Чоловіки танцюють свої дивні танці –
Джигу шаленого полум’я
На межі світла і темряви
(Одвічної),
Грають ірландські мелодії
На залізних скрипках
Вусатого інженера Кольта.
На цих пагорбах споконвіку
Люди не вміли робити нічого
Окрім музики
(Бо все суще – це музика).
Шибеник вітер –
Холодний, як сторінки чорної книги
Старого книжника з Деррі,
Золоті листя ясена
Несе в мої кудлаті сни
Старого схимника неіснуючої віри.
Моя торф’яна Хіросіма!
Мій вітряний Тір Еогайн!
Відколи тебе покинули
Королі честі і звичаїв
Тисяча шестисот сумного року*
Віддаючи все зайдам,
Що назвали цю землю своєю,
Відколи віра
Замість Бога
Змусила шанувати
Чорного короля,
Відтоді банші**
Співають свою пісню нам –
Тільки нам…
Примітки:
* - у 1607 році ірландська аристократія після поразки чергового ірландського повстання проти поневолювачів назавжди покинула острів. Це ввійшло в історію як «втеча графів».
** - якщо вам банші не співали свою пісню чи ви її просто не чули – значить вам пощастило…
Якщо шибеник-вітер -- це час, а шибениця --це мета з зашморгом мрій-ілюзій, то що жалкувати про дорогу, втрамбовану невідворотністю історичного щебеню?
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00