Присвячую світлій
пам’яті Миколи Намчука
Ну що ж, Миколо, сядем поговорим?
Розказуй, друже, як твоє буття.
З тобою ми ділилися і словом
Чого покинув ти світське життя?
Не думав я писати тобі вірші,
Хотів для тебе прочитати їх.
Ти знаєш, так усе не втішно,
І говорити нам про це не гріх.
Не так все мало бути, добре знаєш,
Згадаю нашу зустріч й не одну.
Ти серед друзів мовчки лиш витаєш
У пошуках життя, але не сну…
Заснув. Не вірю! Слізно попрощатись,
Забути важко, що я й не зроблю.
Тобі ще тільки жити й зустрічатись
І говорити рідним, що люблю.
Ах, Колю, роз’їдає думка серце
Сльоза скорботи падає у вірш.
Ти знаєш, що не дам тобі померти
У пам’яті я воскрешу тебе скоріш.
Я напишу тобі одну-єдину пісню,
Ти будеш жити в пам’яті світів.
Ти друг для всіх один, навскрізьний,
Хотів ти того, може, й не хотів.
Ще напишу багато що про тебе,
Нехай цей приклад буде багатьом.
Нехай тебе приймає світле небо,
Та всеодно не вірю! Це був сон!..
1 грудня 2013 р.
