Ніхто не відбере у мене душу
Бо я її нікому не віддам
На вулиці скрипить зимова стужа
Малий Антошка біжить у християнський храм
Ніхто не відбере у мене душу
Бо вона, крилата, злетить у небеса
Відкривши книжку, вже вчитись мушу
Антошка в школі – на дворі весна
Ніхто не відбере, не намагайтесь
Вона несе в собі чарівний світ
«Чортів проганяй», - бабо, не ругайтесь!
«Янголів зови» - шуткує дід
Ніхто не відбере, вона сама
Відбиває свої яскраві мрїї
Канікулів не бачив, їх нема!
Екзамени – мої літні події
Ніхто не відбере, це дуже важко
Бо в ній сховав багато таємниць
Що радістю було, що було тяжко
Де райський сад, а де двері темниць
Ніхто, кажу вам, не сміє так вчинити
Аби ж то тільки любов мого життя
Я з нею зможу разом розділити
І радість, горе, щастя,забуття
Ніхто не відбере, а хто бажає?
Вона як крила, що мене здіймають
Безсмертна в небеса навік злітає
Осінні ноти музику зіграють
Антошка ненароком закохався
І заливає слізьми твоїми сушу
З життям до тебе,справді, і не знався
Ніхто не відбере у нього душу!
Ти знаєш, від цього вірша таке неймовірне тепло випромінює - і воно каже саме за себе... Це відмінний старт. близько. просто чудово...
)
