Велике червоне світило,
Забризкавши небо червоним,
Поволі за обрій котило
Й до мороку било у дзвони.
І морок із тіні посунув
На світ, що від спеки зварився,
І тихо, без всякого шуму,
У мороку світ розчинився.
Позвав морок темряву в гості,
І виповзла та із печери
І все проковтнула із злості,
Бо має такі вже манери.
Ось так темне царство настало,
Бо люди багать не палили,
Сміливців тоді було мало,
Мо` й Бога вони розгнівили.
А темрява так пригорнула
Всіх мислячих тихо до себе,
Що їхняя совість заснула
І думали люди – так треба.
Зла темрява людство душила
І тихо ховала у лісі,
Десятки мільйонів забила,
Веселі співаючи пісні.
Сміливці палили багаття,
Щоб темряву в душах спалити,
Гукали: “Борітеся, браття !
Нам краще без темряви жити. “
Було це у нашій Вітчизні
На протязі майже ста років,
Сміливці гуляли на тризні
Й розвіяли темряви попіл.
22.06.03.
