ДЕКЛАРАЦІЯ ВІЛЬНИХ «Дурість» та «божевілля» як складові стилю життя вільних 2 частина
Слово «божевілля» тут вжите у контексті пісні «Crazy» англійського співака Seal «No we're never gonna survive unless, we are a little crazy» (Ми ніколи не зможемо вижити, якщо не станемо трохи божевільними), розуміючи, що для людського щастя необхідно виходити за рамки. Слово «дурість» застосовується в естетичному сенсі, як певна дія, що милує своєю нестандартністю, як то є у словах «Як ця дурість прекрасна» у пісні «Те що тобі так треба» українського гурту Скай. Під цими словами також матиму на увазі те, що розумів Франсуа де Ларошфуко коли говорив: «Бувають випадки в житті, виплутатися з яких може допомогти лише дурість». Доречним також є вислів української народної мудрості «Для всякої доброї справи, потрібно трохи дурості».
Питання милосердя в різних його аспектах гідне філософського подиву. Милосердя Бога, в сенсі того що світ є нам люб’язно подарований, претендує стати фундаментальним принципом буття як такого. Дана тема була основною у енцикліках двох великих філософів – двох попередніх Римських Понтифіків. Як сказав польський журналіст про енцикліку Івана Павла II «Бог багатий милосердям» Марек Зайонц «Папа застановився, що йому не багато часу залишається, тому вирішив написати про найважливіше»[1>.
Милосердя завжди особове, відтак інтимне, несе у собі потаємне та незвичне. Бути милосердним означає ходити в ті місця від яких інші тікають. Це протилежність маніпуляції, щось що поза контролем, щось чого не можна передбачити. Для прагматичного бізнесу воно не вигідне, а ті які працюють виключно на своє благо не можуть зрозуміти чому милосерді почуваються наскільки щасливими. Хоч милосердя є правдою і справедливістю, все ж для більшості воно залишається дурістю.
Особливо зворушує момент парадоксальності християнського милосердя, за яким Великий Бог воплотився у беззахисному немовляті; Всемогутній Господь принижений всіма, іде на хрест ганьби, аби спасти усіх своїх кривдників [2>. Дурістю є вмерти, щоб жити, але реальність справжнього буття саме така. На Афоні кажуть: «Якщо вмреш до того як вмреш, то коли вмреш, тоді не вмреш». Парадокс, оксиморон, антиномія – це смерть смерті яку проповідують християни. Але це окрім молитовного й містичного досвіду багатьох християн є й певною філософською мудрістю пізнання істини.
У парадоксі милосердя закладена естетична краса. В кожній естетичній красі є трохи дурості, інакше вона б не захоплювала і не виводила б за рамки прийнятного. Краса це вічне. Вічне ж, не може бути вічним[3>. Вічне не те що триває в часі, вічне це цінне, це прекрасне, скажімо як драма, трагедія, печаль, жертва… Вічне це красиве, яке завжди залишатиметься красивим. Як у відомій історії коли не гроші, які щодень подавали доброчинці, а подарована троянда змінила ціле життя жебрака.
Наша планета переповнена красою дурості. Світ це суцільний культурний шок, якого усі бояться, але якого прагнуть. Культура багатьох країн є для нас дивною чи доречніше сказати «дурною». А як з нашої точки зору назвати відригуванням яке в знак вдячності спеціально після їжі робиться у Монголії? Скажімо, радість при зустрічі у Таїті виявляють актом порізання себе і вигуком від болі. Шотландських жінок перед одруженням купають у багні, а у Норвегії уступати місце старшій людині у транспорті є поганою манерою…
Контакт з живою людиною переводить у інший світ – чим «божевільніший» і «дурніший» тим більш смішний і цікавіший [4>. Разом із смішним завжди легко, бо сміятися, це те саме що прощати [5>. Гумор, дуркування залишаються найлегшими і найпереконливішими способами пробачити, тобто зізнатися в недосконалості людської натури. Краса досконалості в недосконалості [6>.
Безкорисливий погляд на іншого, що є основою милосердя, можливий тоді коли вбачаєш в іншому красу, як наслідок і зацікавлення [7>. Ближній є іншим, незнаним феноменом. Відтак вияву милосердя так чи інакше передує звичайне дитяче ставлення – захоплення, що є не регламентованим і може виявлятися у дуже різноманітний спосіб.
Милосердя це гра, а гра то радість. Гра дозволяє найнесподіваніший вияв творчості. Людина яка у своїй глибокій основі є радісною не боятиметься експериментувати, стати поетом із притаманним йому варятством.
Всяка екзистенція проявляє себе драматично. Дурістю є все те, що противиться правилам суспільної пристойності. «Божевілля» для «світу цього» свого роду сучасне юродство, своєрідна насмішка з марноти марнот, акцентування на мізерності людських проблем (будинок, робота, сім’я) перед істиною. Завдяки своїй «дурості» християнське милосердя ніколи не скучне.
Часто згадую хлопця на фестивалі, який лежав у багні з книжкою, і прив’язаним білим голубом. Дурість чистої води, але можливо завдяки цьому сьогодні є про що згадати і є над чим задуматися. Можливо завдяки тому диваку я хоч на декілька хвилин повернувся у дитинство.
Мої філософські міркування зупиняють мене на думці, що з милосердя створено світ і немає місця в світі де б його не було; Бог неначе каже про свою всюдисущність і всемогутність «Ідіть всі від мене, бо я з вами до кінця світу»[8>. Тому зауважую світ у своїй красі «варятським», «божевільним» і часом «дурним», про що й хотів написати.
Я вірю, але нажаль вірю переважно у тактику і в практику, вірю в структури, у закриті системи, але через те що бракує дурості я не вірю в Бога, в Бога якого ще не знаю, який поза рамками нашого умодосягання є суцільною дивиною. Віра ж допускає дурість, вона ж немає причино наслідкових зв’язків, вона необмежена і безмежна.
[1> Świetlisty szlak // Marek Zajac. Osobiste wezwanie
[2> «Нехай ніхто себе не обманює! Як комусь із вас здається, що він мудрий у цьому віці, хай дурним стане, щоб зробитися мудрим, бо мудрість цього світу – глупота в Бога» (1Кор.3:18-19) «А що світ своєю мудрістю не спізнав Бога у Божій мудрості, то Богові вгодно було спасти віруючих глупотою проповіді коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрости шукають, - ми проповідуємо Хреста розп’ятого : - ганьбу для юдеїв і глупоту для поган» (1Кор.1:21-23)
Святий Антоній говорив: «Приходить час, коли люди будуть божеволіти, а коли побачать когось такого що не божеволіє – стануть проти нього і будуть дорікати : «Ти безумець», — тому що він не подібний до них»
[3> Hans Urs von Balthasar. Wiarygodna jest tylko milość. Wydawnictwo WAM. Księża Jezuici. Krakow 1997 с. 52.
[4> Жан-Люк Марион // Пусть возбуждается плоть
[#_ftnref5|[5>> Карл Барт. Мгновения
[#_ftnref6|[6>> Лешек Колаковський говорячи у широкому політичному сенсі переконаний що визнання нашої недосконалості дозволить примиритися один з одним, між собою і на рівні народів зокрема. Польський автор у низі «Похвала неконсиквентності» дорікає послідовності і твердить що саме завдяки непослідовності тримається людський рід. Завдяки недосконалості ми можемо робити вибір.
[#_ftnref7|[7>> Така думка є у папи Бенедикта XVI у його енцикліці «Любов у правді».
[#_ftnref8|[8>> Ганс Урс фон Бальтазар. Сердце мира.
ДЕКЛАРАЦІЯ ВІЛЬНИХ
Частина перша
Благочинність як вияв вільності
(під натхненням енциклік папи Бенедикта)
«І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби я віддав моє тіло на всепалення, але не мав любові, то я не мав би жодної користі» ап.. Павло.
Однієї практичної діяльності буде недостатньо, якщо в ній не відчувається любові до людини. Щоб той дар, який приносимо потребуючому не був порожнім, щоб він не принижував її гідність, потрібно дарувати не тільки щось від себе, але також і частинку себе.
Жертвуючи стараємося пам’ятати, що це не ми, а Бог допомагає нашим ближнім через нас, відтак уникаємо всякої знеохоти і розчарування коли не можемо комусь допомогти. Доброчинець не встановлює справедливість. Джерелом справедливості може бути лише Господь. Ми не бетмени і самостійно не можемо реалізувати потрібне покращення світу.
Передумовою справжньої доброчинності є довіра один до одного. Любов і правда попри всякі страхи ніколи не полишає, бо це є риса вложена у серце та розум кожної людини.
Наше завдання – гуманізм. Гуманізм, що виключає Бога, є нелюдським гуманізмом. Лише гуманізм відкритий до Абсолюту, може провадити нас до втілення та реалізації форм громадського і суспільного життя.
Любов перевищує правосуддя.
Незалежно від зовнішньої поведінки іншої людини, - вона внутрішньо очікує жесту любові, жесту уваги, що їх я даю їй не лише через посередництво. Ми всі люди на землі можемо дати іншій людині значно більше від того, що для неї є зовнішньо необхідним, можемо дати погляд любові, якого вона потребує. Лише готовність іти назустріч ближньому і свідчити йому любов робить нас відкритими також і перед Богом. Лише служіння ближньому відкриє мені очі на те, що Бог робить для мене і як сильно він мене любить. Любов зростає через любов.
Умовою для виконання нелицемірної благочинності
є здатність поставити себе на місце ближнього. Такого роду емпатія пов'язана з прийняттям іншої людини такою, якою вона є. Умовою для здійснення благочинності є віра. А віра є суть речей очікуваних, упевненість в невидимому. Умовою є жертвувати. Любов не може існувати без болісних для нас самих жертв, інакше вона перетвориться на справжній егоїзм і тому перестане бути Любов’ю.
Щоб любити іншого потрібно любов мати в собі. Будемо вчитися її сприймати, запрошувати її у своє серце.
Для нас важливо повірити, що інші теж здатні робити добро, і даючи можливість їм це робити, довіритись їм. Субсидіарність як довіра до людини і до її свободи є найефективнішим засобом захисту від будь-якої форми патерналізму, авторитаризму, тоталітаризму. Субсидіарність визнає внутрішню конституцію людини, яка направді завжди спрямована до добра, поважає гідність особи, в якій вона вбачає суб’єкта завжди готового дати щось іншим. При субсидіарності влада розповсюджується між всіма людьми.
Справжнє життя складається не з кількості календарних днів, а з духовної якості їх проведення. Доброчинність може стати тим жаданим, істотним життям, якого згодом не торкнеться смерть. Доброчинність може стати вічністю, що під виглядом любові інколи просікає нас своїм теплом, чимось подібним до вищого моменту втіхи, коли всесвіт обнімає нас, а ми обнімаємо всесвіт. Це може бути момент занурення в океан нескінченної любові, в якому час – «перш» і «опісля» - більше не існує. Ця мить і є життя в повному розумінні, вічно нове занурення в простори буття, що одночасно переповнює нас радістю.
Доброчинність як і кожен серйозний і справедливий вчинок людини є надією у дії, передовсім у тому сенсі, що через нього ми намагаємося реалізувати наші надії; своїми зусиллями робимо внесок в те, щоб світ став трохи світлішим і людянішим, відкриваючи тим самим двері в майбутнє. Доброчинність пробуджує нас до життя і у своїй милосерді пригадує нам про те, що не єдиним хлібом живе людина.
Нам потрібен живий зв'язок з Господом, аби у нашій діяльності Він зберіг нас від деградації і захистив від нападів фанатичних і терористичних доктрин.
«Людська істота була створена для дару, який виражає та втілює в життя її трансцендентний вимір».
Привітання на Різдво!!! (подія космічного маштабу)
Дивовижа чарів кожної речі. Послухати черепашку чи часом в ній не шумить океан. Чи у мікрокосмосі твого серця не міститься космос. Космос є краса. А вода об’єднана тембрами одночасно створених безчисленних галактичних планет. І тут лик дійсності зникає перед тим як бути впійманим. Хто почепив зорі, хто підіймає щоранку жовте сяйво невечірнього світла?
Бідний розум гляде вічне по відношенню початку і кінця. Побачмо безодню вгорі, там немає за що зачепитися; де межа безначального?
Світ – вінець трагедії й печалі, забава й гра – гартування свободи.
Христос рождається, біжіте йому на зустріч! Хіба ви вперше бачите, що порушилися закони природи? Воспівайте по свому – Христос в плоті. Немає слова вищого за Первослово. Сплесніть долоні, ви даром випущені з неволі – ваша надія нетлінна. Хіба не Бог – Бог парадоксу – весь світ у новонародженій дитині. Весь світ для того, щоб вмити ноги слабшим, для слабших і зі слабшими.
Навіть найбільший гріх не завадить сьогодні Йому народитися у твоєму серці. Де біда там вмножиться благодать, падіння Адама зміне на дотик неба у Христі.
Людина, Він до глибини зранить серце своєю красою. Не пишно, а так по людському, без зайвих окрас, пригадає цінність звичайної природної гармонії.
Застановімося аби вдячних було якомога більше. Переселімося вірую в краще аби торжествувала справедливість творива. А світлозарний промінь нехай завжди слідує за своїм світильником.
Тоді коли волхви, ведені зіркою, поклонилися новому цареві, Христу, - астрології прийшов кінець, тому що відтепер зірки обертаються по орбіті заданій Христом.
Андрій Дацків (під натхненням Григорія Богослова)
ID:
471472
Рубрика: Проза
дата надходження: 10.01.2014 09:46:15
© дата внесення змiн: 10.01.2014 09:46:15
автор: Андрій Дацків
Вкажіть причину вашої скарги
|
Безумовно, у вас філософський склад розуму, ви намагаєтесь щось зрозуміти у цьому житті є бажання прожити у радості та любові, але воно не завжди вдається. Андрію, я міркую так, що ми всі трішки "сліпі". Нам не відомі закони Всесвіту, погодьтесь з тим, що людина достеменно не знає звідки узявся космос та що собою уявляє. Так, є багато припущень, але припущення воно і є припущення.Отже, запропоную вам ознайомитися з книгою "Беседа з Богом", яку написав Ніл Дональд Уолш. Це один із поглядів на життя. Можливо ви щось візьмете з цієї книжки, або, якимсь чином переглянете наше життя. Особисто я з цікавістю прочитала книжки цього автора, зробила висновки для себе. Це просто моя рекомендація. Бажаю вам згоди душі, розуму та тіла... На все добре. 
