Дістався спраглий джерела,
Він подолав пустелю пішки,
Вода ж соленою була
Тож він її не пив ні трішки.
Ось бачить океан води
І випити його бажає,
Ну, хай хоча б ковток один,
Та прісної води немає.
Знайшов на березі кокос,
Напевно, з соком в середині,
Та не розкрився він чогось
Й напитися не дав людині.
І спраглий висох і помер
Серед води в руці з кокосом,
Він, певно, там лежить й тепер
З великим гострим білим носом.
Щоб нам не всохнуть без води,
Як без любові та кохання
В пустелю, друже, не ходи,
Кохайся вдома до світання.
04.06.02.
