Думки...Вони не дають мені заснути. Зазвичай вони приходять ввечері, захлинаючи мене бурхливим потоком. Тоді, коли нема куди особливо дітися від неминучої агонії ще одного дня. Хто ми насправді? Це запитання здається таким банальним, але як же важко знайти на нього єдину відповідь. Чи є в мені хоч крихта унікального, або ж я просто випадкове сплетіння тіней чужих думок? Чому ми так нестерпно прагнемо сподобатися іншим, таким же мінливим та недосконалим? Набридла ця облудлива залежність від чужої думки. Все одно ми врешті-решт залишаємось самі. Для чого ж тоді усі старання? Це не дає мені спокою, заставляє знову й знову копатися у своїй голові в надії знайти хоч одну відповідь...Який сенс нашого швидкоплинного існування? Жити для себе, а не для інших - ось найвища свобода. Діяти так, як вважаєш незалежно від того, що про це думають інші - ось та істина буття, яку усі шукають. Це здається так просто, а втілити в реальність так складно. Неможливо повністю звільнитись від впливу інших. Та й непотрібно. Головне - в життєвій кучугурі чужих бажань не загубити своїх. Адже це так важливо і водночас так мізерно...
