І тихо не добре, і грім вже не тішить.
Грозою емоцій горіло життя.
Солдата з машини ніхто вже не спішить
Із цього походу нема вороття.
Дістала з патронами сталі машина,
А де відпочинок на нього чека?
Він бачив, як лопнула серця пружина,
І впала на землю гранати чека.
Процес запустили, осколки пружини,
Яку подробила жорстока хода,
По венах скрегочуть вінками з ожини
Чомусь не рятує від спраги вода.
Це ода людини, яка вже втомилась,
Яка все проходить не власні шляхи.
А в справу, в якій ця людина б любилась,
Вона ще раніше забила цвяхи.
Залишилась тільки маленька надія,
Лиш ручка і аркуш її поводир,
Сліпа й несвідома відроджена мрія,
Мені, як розрада і мій монастир.
