Ще миля, й протопчу дорогу в пекло,
ти заборонене, якого не сприйму.
Мить біля тебе — тільки пастка смертна,
а я ту мить у вічність оберну.
Скінчився день і витоки неслави.
Вже не щемить, не коле під грудьми.
Твоя присутність, мов дурманні трави,
одній дарує крила між людьми.
І справжнє щастя в голосі і думці,
що спопеляє відстанню дзвінка.
Слова тепер чомусь солодше трунку.
В них слід ловлю, який і не втікав.
Табу, що вже межує з божевіллям,
із присмаком поранених надій.
І щоб в куточку Бога не молило,
ти заборонене навіть для моїх мрій.
Народжений втрачати мовчки плаче.
Безпечно креслить хрест, ховає день.
Запам'ятовуєш між мріями неначе,
і ноти з щастя, і слова з пісень.
19.05.2012 року
Н.К.О.