Маленька дівчинка у штучному світі. В світі, де більше не можна зірвати квітку, вдихнути повітря чи випити холодної води. Маленька дівчинка в мертвому світі. У світі штучної зими та штучного снігу. З нею лише її музична скринька, що невпинно грає повільну мелодію. І штучні сніжинки танцюють в такт. Наче завдені. У темному небі не було сонця, і єдиним сонцем для дівчинки був ліхтар. Холодний ліхтар, холодне сонце.
Маленька дівчинка в своєму світі. В світі, який створила вона собі сама. Чи не сама? І зараз їй як ніколи хочеться побачити самотню жінку з парасолькою, почути спів дивовижної пташки чи відчути запах пекарні. Але це лише мрії, що назавжди лишаться мріями. Маленька дівчинка в порожньому світі. І холодне сонце, що кидає свої промені на скриньку, наче підсвічуючи дорогу все новим штучним сніжинкам, їй постійно про це нагадує. Цікаво, а вони можуть заблукати? Легим рухом тендітної ручки дівчинка відігнала дурну думку геть, і та згоріла у променях холодного сонця.
Маленька дівчинка в холодному світі. В світі, де так хочеться відчути тяжкий прискіпливий погляд мами. Жінки, що колись подарувала життя. Жінці, що пізніше його забрала, назавжди лишивши дівчинку у холодному світі. Маленька дівчинка в загубленому світі. І хоча біль від маминих рук на шиї ще не пройшов, дівчинка вже її пробачила. Пробачила за власну смерть. Пробачила за воду, в якій втратила життя. Пробачила за те, що тепре мусить сидіти під холодним сонцем і слухати чаруючу мелодію. А може все не так погано?
Маленька дівчинка у далекому світі. Далекому від проблем, від слів та крові. Далекому від кохання, від сліз та смерті. Далекому від людей. Від всього живого. Маленька дівчинка, що ще хвилину тому тонула у холодній річці край села. Хвилину? А може день тому? А може рік? Так просто втратити лік часу під холодним сонцем. Маленька дівчинка у вічному світі. Може спробувати порахувати сніжинки? Чудовий спосіб провести час. Провести вічність. Вічність з музикою. Вічність під холодним сонцем.
Маленька дівчинка в безлюдному світі. І цей світ самотності здається таким тісним і безмежним одночасно. Босі дитячі ніжки зробили несміливий крок, лишивши на штучному сніжку гарненький рівний слід. І дівчинка ступає далі. Так складно звикнути до цього холоду. Холоду, що однаково ріже і зовні, і з середини. Але дівчтнка продовжує крокувати під холодним сонцем. Навіть і не підозрює, що її матір лише щойно протеверезіла і зрозуміла, що накоїла. Ні, маленька дівчинка не бачить, як бідолашна жінка у сльозах кидалася на людей і кричала їм щось незрозуміле. В цьому світі немає місця для сліз.
Маленька дівчинка у темному світі. І Лише холодне сонце дає їй бачити свій шлях, привітно встелений холодним штучним снігом. Мама казала, що сніжинки - це сльози янголів, що не можуть повернутися на небо. Мабуть це вигадка. Сльози янголів не можуть бути такими холодними. Чи можуть? Мабуть лише під таку музику. Ох, якби ви зараз могли бачити те, що бачить холодне сонце. Маленька мертва дівчинка крокує у нескінченність, забираючи з собою сніжинки і музику. Прощаючись зі світом смертних. І він прощається з нею, наче з янголом, якому нарешті дали шанс повернутися додому. Лишаючи її тут назавжди.
Маленька дівчинка у великому світі.
