То дряпалися ми на скелі,
Печери Довбуша в лісах,
А зараз ми вже в Буковелі,
І захват у очах
Всіх нас безмежно переповнив,
Бадьорий дух воскрес,
Гірські шпилі почали знову
Куритись до небес.
Чарує пелена незрима
В хвилюючу цю мить,
І постає перед очима
Бажання вічно жить.
Нізащо не перериваю
Чуття це неземне,
Як з дивним трепетом сідаю
У крісло підвісне.
Канатне крісло нас угору
Гойднувшись, понесло,
Як в лихоманці, у цю пору
Було моє єство.
Ліси гірські навкруг величні,
Ми ввись серцями йшли,
Для нас усе це так незвично,
Бо з міста ж ми втекли!
Проблем, незгод я тут не бачу,
Немовби власних вух,
Туман клубиться, ледь не плачу,
Так захопило дух.
Стає вже трохи прохолодно,
Канат на висоті,
Про все забути тут не шкода,
А простори гірські
Нам душі мужністю сповили,
Дали в серця тепла,
Бо так ми їх занапастили
Серед міського зла.
Аж на верху вагон спинився,
Посходили ми там,
З туристів кожен опинився
З горами сам-на-сам.
Вдалось на славу всім нам літо
Серед лісів гірських,
Гуцули грають на трембітах,
Прекрасно слухать їх.
Ми по вершині походили,
Трембіти чули гру,
Цей Буковель додав нам сили,
І знову я вже йду
В крісло, що в напрямку зворотнім
Всіх понесе людей,
Гір непідкорених висоти
Не зникнуть в нас з очей.
Вже їду вниз, дивлюсь на гори,
До раю ще не звик
Не чую, як сусід говорить,
Що ввечері шашлик.
В Яремче далі в нас зупинка,
Свята Карпат земля,
Не чую втоми й відпочинку
Не хочу знати я.
В Яремче наш автобус їде,
Хто-в вікнах, інші сплять,
Немає місця в світі бідам,
Де є ця благодать.
І недарма ми повтікали
З нудних, міських осель,
Бо душі наші лікували
Говерла й Буковель...
ID:
483773
Рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата надходження: 05.03.2014 23:35:29
© дата внесення змiн: 22.10.2017 21:34:28
автор: Дмитро Овсієнко 86
Вкажіть причину вашої скарги
|
