Вся наша шантрапа, вони…
Скаржилися, нарікали, протиставлялися…
Але десь сподівалися, що сьогодні Ти переможеш
Проти себе, але хотіли справедливості
Вони знали що їм потрібна тюрма,
Їм була потрібна тюрма більше ніж лікарня
Так і сталося.
І я, теж
Для мене Церква була - то стадіон біля школи,
хоровий спів для мене був звук літака
І я як і вони прагнув показати свою силу,
Але насправді Тебе цікавила наша слабкість.
Аж допоки, нарешті не настав погожий день
І всі люди із високо піднятими головами повиходили із хат
Аби хоч трохи подивитися на небо
Цього «трохи» вистарчило аби все інше стало неважливим
Відтак припинили гризтися, добро перемогло зло.
А тепер новий початок!
На одинці
Я знаю, що моя самотність є корисною для мене
Позбавлений всякого спілкування я неначе рибка в акваріумі, якій цілий тиждень не дають їсти
Рибка починає доїдати старий гнивший корм,
вона починає збирати, впалі на дно, недоїдки.
Відтак, мимовільно, сама цього не знаючи рибка чистить акваріум.
Подібно як людина хвора на ожиріння, під час голодування, спалює свої зайві жирові резерви.
Бути на одинці це те саме що молитися.
На одинці я навожу лад у своїй свідомості, розкладаю все по поличках.
Я згадую найбільш заторкуючі для мене події і неначе заново переживаю ці радісні моменти.
Рефлексії над своїми вчинками приносять щастя. Як ніхто погоджуюся із Сократом - «лиш обдумане життя варте проживання». В гості приходили лише думки, і цього було достатньо.
Але настав момент коли рибка почистила свій акваріум, а схуділа людина почала помирати. Вода в акваріумі перестала бути насиченою киснем, а людині забракло свіжого повітря. Самотність почала тиснути на легені, пронизувати аж до самих кісток.
І тут у тихій кімнаті пролунав телефонний дзвінок. Телефонний дзвінок. Ось він корм. Ось моє спасіння.
