Біліє незаймана простинь,
Подушечки складені в ряд…
Душа так кохання просить,
Прийди. Біля мене сядь.
Зроби у душі безпорядок,
Зітри із очей печаль,
А потім подушки із ряду
Під голови нам поскладай.
Зімни ж ти хоч раз простирадла,
Порядок розруш і спокій,
Я буду безмежно рада
Лежать біля тебе збоку.
Ти підеш від мене під ранок,
Я ж більше уже не засну,
Буду стрічати світанок,
Подушку твою обніму.
Вдихатиму запах знайомий,
Бентежний і рідний такий,
І щастя , досіль невідоме.
До мене прийде назавжди.
