Зірвалась, покотилась з неба
Дозрілим яблуком униз,
Було завжди так, й мабуть треба,
Що літо, це уже колись.
На сірому, жовтогарячі,
Лишила плями по собі,
Стрибає м’ячиком і скаче,
По жовтій осіні журбі.
В калюжах пропливають всюди
Барвисті кораблі-листки,
Біжать, не помічають люди
Літа розкидані шматки.
А вітер роздува вітрила,
Зриває в небо кораблі,
Летять вони розправив крила,
Летять із димом, від землі.
́
