Завітав до серця страх,
Опустив у воду,
Дуже люблю я в думках
Твердість і свободу.
Послідовність я люблю
В них логічну мати,
Ще зі школи часто вчу
Мудрі всі трактати.
Прояснили розум мій,
Дуже швидко сили
Крізь тривожний буревій
В моє серце влили.
Хоч ще й твердості нема,
Та мету вже маю,
Наче п’явка, та туга
Кліщі розслабляє.
Бачу я безмежний світ,
Барвами він грався,
А до цього, наче кріт,
Я в норі ховався.
Ще й виходить-не зробив
Жодного я кроку,
Доки я не розчинив
В серці однобоку
Думку й дивний егоїзм,
Той, що був не новим,
Кажуть хоч, щоб в душах ріс,
Звуть його здоровим.
Розмірковую вночі,
П’ю я світло денне,
Не сідає вже в душі
Смутком нездійсненне.
Знаю я собі ціну,
Іноді ще мрію,
Все тривожне обмину,
Серденько розвію.
До тих істин перший крок
Здійснюю несміло,
Прокладаю я місток
До всього, що гріло
У періоди смутні
І в осінній зливі,
Та всміхаються мені
В сірім негативі
Люди, що мені близькі
По ідеї й духу,
З ними легше у дощі,
Вітер і засуху.
Вже багато я сказав,
Хоч іще й непевно,
Але все це захищав
Й захищати ревно
У своїм житті буду,
Щоб колись збагнути,
В чому щастя я знайду,
Спокій буду чути.
На тяжкії відповім
Всі питання схода,
Буде в серденьку моїм
Радість і свобода.
Лиш тоді постійно я
Щастя буду мати,
Бо віддам я все життя,
Щоб себе пізнати.
ID:
487948
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 24.03.2014 23:07:13
© дата внесення змiн: 24.03.2014 23:10:28
автор: Дмитро Овсієнко 86
Вкажіть причину вашої скарги
|
Слог Ваш мне симпатичен в этом произведении. 
