Прошу тебе, не говори
Більше ніколи слів ласкавих.
Піднявся із землі я догори
Від слів твоїх лукавих.
Не знаю, чи знаєш ти,
Як боляче піднятися на
ноги,
Коли упав із висоти,
Пройшовши стільки дороги.
А закрию серце на замок
І ключ отой я викину у
море,
Хоч гірко від таких думок,
Але як не викину, то буде
горе,
Бо відкрию свою душу знову
Одній із пересічних,
Почнемо історію уже не
нову,
Кажуть, немає вічних…
Та я не вірив в це і не
повірю,
Хоч знову збрешеш та все
одно,
Не хочу бути подібним
звірю,
За ключиком пірну на саме
дно.