На берегу стою и наблюдаю, как чайки жмутся к морю и противно так кричат...
Ловлю я взглядом ту одну,.. что в стороне,.. не с остальными в шумной стае...
Одна из всех не голодна,.. сыта мечтой своей,.. мечтает только высоко парить, летать...
Про почву твердую на том далеком берегу немного помнит,.. но хочет позабыть...
Она, наверное, та чайка, которую придумал Ричард Бах...
По имени зову ее: "Эй, Джонатан!.. Лети ко мне!".. На зов мой не летит...
Меня не слышит,.. Не из той я стаи...
Мне как бы не хотелось, вовеки не взлететь...
Я только посмотрю и полюбуюсь... Подумаю, что как везет той птице,
Крылом ей можно прикоснуться до небес...
Наверное в душе я тоже чайка Ливингстон, что рвется только ввысь...
И удивляется тем остальным, которые боятся неба и низко так летают,
Между собой за рыбу бьются и даже гибнут в битве той...
Страшат их неба высота и глубина... И облака пугают...
Боятся вверх взлететь, хотя умеют и силы есть...
Но ветер страха всегда их низко к морю прижимает,
И очень близко к берегу держаться им велит..
Она одна, такая гордая и смелая из стаи той была...
Одна из всех хотела очень очень высоко взлететь и в небо окунуться...
Так долго мучила себя... Подняться с каждым разом выше все хотела и дальше улететь...
И больно было ей, но никогда противно не кричала,.. все терпела...
Стрелой летела вниз,.. и камнем падала на волны...
Взмывала снова вверх,.. и удивлялась, что может
С каждым разом лучше и быстрей...
С одним крылом взметалась,.. училась,.. и наконец то получилось!..
Летать смогла, где так хотела - очень очень высоко!...
Она других хотела научить и показать, что могут и умеют все в тех небесах летать...
Ту чайку смелую и гордую всей стаей осуждают...
Хотя в душе она их восхищает...
К себе не подпускают,.. подальше держатся все от нее...
И как обидно было ей, что не хотят поверить и понять,
Что только им добра желает,.. и зла не будет помнить никогда...
Когда то я, как все... умру... И если дальше жизнь продолжится и снова я воскресну,..
Пусть буду чайкой той - одной... Со мной пусть даже имя повторится... Ливингстон...
Я Вам больше скажу, я ведь знала, что имя Джонатан - мужское. И возник вопрос почему чайка - женского рода, а имя - мужского? И тогда я нашла, что чайка русское слово, а украинское название этой птицы "мартын", хотя и чайка тоже в словаре есть... Значит в английском "сигал" - это птица-мужчина
OlgaSydoruk відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Меня в вашем стихе внезапно зацепило это слово...И вот , что получилось...Вам большое спасибо за слова вдохновители, а значит и за ваши стихи!
Прекрасная легенда и смелая заветная мечта...
Оленька, я случайно ошибочно удалила Ваш комментарий в Лине Костенко, не обижайтесь...
Я сама огорчаюсь и не знаю, как восстановить..
Люблю Вас!
OlgaSydoruk відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ничего страшного, бывает...Я его помню...Я сама музыкант,прекрасно знаю,что такое рондо..Ваше признание дорого стоит...
Чужа серед своїх, і зламане крило -
Так часто з нами також це було...
Пройшли через вогонь і мідні труби,
Від спраги пересохлі губи
Благали милості у Бога
Життя - це нелегка дорога...
OlgaSydoruk відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Меня то слово " чайка" из вашего стиха так почему то зацепило...Я сразу вспомнила про чайку Ливингстон,..ее полет,.. как наша жизнь...Одна у всех дорога...