Павутина слів, перепліт думок,
погляд в бік, лиш би не розкритись,
роздягнутись, упитись в твої думки,
влізти в мозок і там залишитись.
Як кортить відчути твій кожен нейрон,
його імпульс, наказ і приказ виконувати
і не виконувати голови кивок, порух рук
і тремтіння кишок.
Як кортить зігрітись в крові,
що зривається вулканами і пливе по тілу,
мов Амазонка, зігріваючи тебе і орбіти навколо.
До безум’я прагну вдихатись тобою,
вдихаючи в тебе життя, і вирішувати,
коли стане досить для нас обох.
Прагну водою змивати з тебе весь негатив,
всі надбання цивілізації,
залишаючи скарб для себе, в алеї пересторог.
Багато не треба – один мізинець,
щоб відчувати твоє тепло і спалахувати,
утворюючи нові чорні діри.
Випий мене, як цукор, що насипаєш до чаю,
без нього ти млявий, неситий і геть безсилий.
Ти ж любиш дві ложки брудної спокуси,
я дам усі п’ять і ще й дрібку солі.
Бажаю мовчанням застигнути хрипами
в твоїй конституції й розбити всі стереотипи
про світ, жінок, добро і зло.
Ти ж хочеш лише одного – відпочити,
не здогадуючись, як прагну я жити тобою воістину завжди і всюди.
