Я б не хотіла бути
Важкою причиною твоїх думок,
Що не дають заснути,
Ховаючи очі від світла зірок.
Повір, я не знаю,
Що робити у вітах не снів,
Проте, відчуваю,
Що не пожовкне любов від вітрів.
Моє серце розбилось,
Давно, в скелі живих островів.
Таке ще не снилось –
Ти мене так зненацька зустрів.
Себто нічого не сталось,
Та я у чорнобрового закохалась.
Відчайдушно змовчи,
Коли в обіймах удвох опинимось.
І всі біди стерпи,
Бо вічно-закоханих уже не лишилось.
Обіцяти не буду
Багато і вічно в любові клястись.
Мені б збагнути,
Чи зможемо ми розійтись?
Головне, чого я боюся –
Обману й прокльону без каяття.
Тоді я у відчаї захлинуся
І знову писатиму про небуття.
Збережи мене,
Ляльку, малу й не дуже прекрасну.
Нехай це не мине
Й перетворить любов на казку.
Бо кожна казка
Є вічною та доволі простою.
Любов моя
Є щирою й завжди з тобою.
