Час втікає піском поміж пальці.
День нам змінює ніч. Круговерть...
Ну а ми по життю, мов скитальці,
Почуттями наповнені вщерть.
Нас тримає любов на цім світі,
Мов та квітка з нектаром для бджіл.
Ми аж сяєм в коханні софітах,
Й не втекти від Амурових стріл.
Коли знаєш, що десь є людина,
Задля тебе готова на все,
Цвіте щастя в душі, мов калина,
І веселкові барви несе...
Час спливає у далеч рікою.
Поки маєм можливість, любім...
І я хочу кохатись з тобою...
Тільки б ти повернувся в наш дім...
9.09.14.
Дуже гарно, мелодійно пливе вірш, уся його сила передається читачу, а наприкінці просто закриваються очі...і хочеться помолитися, щоб половинки коханих сердець поверталися Дуже гарно!
Богданочка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую Вам, Олеже... Я так рада, що Вам сподобалось... Тепер дуже складний час... Ми настільки поринули у той хаос, що зараз відбувається, що просто забуваємо ЖИТИ... поки є можливість... А яке життя без любові?... Тішитися таким речам, як душевна і фізична близькість коханої людини... Кожна мить - неповторна...