Синку любий, благаю прости
Нас усіх, хто живий і з руками…
Не змогли ми тебе вберегти,
Затулити своїми тілами.
Карбував на юначій руці –
Славу неньці своїй - Україні,
З батальйоном хоробрих бійців –
Боронили її до загину.
За високу, синівську любов –
Відтяли люті нелюди руку,
Не даремно лилася ця кров…
Не забути усім твою муку.
Підла, дика азійська орда
Не відомі їй гідність і слава
Нам віками від неї біда
Недо люди і недо держава.
30.09. 2014р. Надія Таршин
Їхні звірства не залишаться безкарними. Аж не віриться, що в наш час таке можливе: людей викрадають і жорстоко катують за їхню любов до своєї Вітчизни... Дуже щемний вірш.
Надія Таршин відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Наталю, усе їм повернеться. Не бояться, що покоління цілі будуть розплачуватись...
Цеж яким циніком потрібно бути, щоб так споганити відгуком настрій поету, людині, жінці... так що, пані Надіє, не звертайте уваги на ту ГОЛУБАБУ, бо коли Господь хоче кого покарати, то відбирає розум.
А вірш не просо чудовий, від нього серце крається
Надія Таршин відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам, Анно, за розуміння і підтримку, а на отих писак я не звертаю уваги, хай спершу не побоїться назватися своїм іменем.
Їхні звірства не залишаться безкарними. Аж не віриться, що в наш час таке можливе: людей викрадають і жорстоко катують за їхню любов до своєї Вітчизни... Дуже щемний вірш. 
