Нова зоря – мале нове життя
Якась дитинка вже відчула маму.
І хтось при цьому просить каяття.
Убивство, а була б такая сама.
Ростеться світлу, мов малій дитині
І зірка яскравіше все сія .
А хтось тихо сидить на домовині ,
Оплакуючи втрачене дитя…
Ось вже зеніт. Уже розквітла квітка .
А зіронька , мов сонце – огорта .
Дитинонька – вже мамина гранітка,
А когось тягне знизу живота.
Біжать роки і зіронька старіє,
З’явились зморшки і газет не добача.
А хтось в цей час невимовно радіє
І пригорта до себе дитинча.
У золотої пташки блякнуть крила,
І чорні діри тягнуть, як магніт.
А десь кричать : «Нарешті, народила!»
І з ними там радіє цілий світ.
Вже зіронька погасла й згасла свічка,
Роки в життя забрали все своє.
Дитинці хтось до школи в’яже стрічку ,
А хтось уже й весілля виграє.
І ми отак всі тлінно догораємо,
Втрачаємо моментики для щасть :
Де треба покохать, не добачаємо,
А де царує зло – хочем співать.
І зірка кожного на небі, наче свічка.
Нетлінна , вічна, тільки ж не проспи!
Не відкидати роки за узбіччя,
Брать тільки те, що зможемо нести!!
