Стояла серед степу старовинна напівсуха криниця. Степ був широкий, як небо, проте мешканців у ньому було небагато. Адже у степу лише простору досхочу, а от із харчуванням і з водою сутужно. Тож під кам"яною цямриною криниці жив Вуж, який мав всього лише кількох сусідів.
Всі сусіди Вужа були тваринами теплокровними. І Миша, і Бабак, і Ховрах, і Кріт, і Їжак мали кров, що лишалася гарячою незалежно від пори року чи погоди. Мабуть, тому вони всі вирізнялися емоційною вдачею і чутливістю. Їх усіх дуже цікавило і хвилювало усе, що відбувалося у степу, вони усім переймалися. Якщо ж із кимось з них траплялися негаразди, сповнені співчуття теплокровні сусіди усі разом поспішали на допомогу нещасному. А як вони весело відзначали степові свята і дні народження! - Нічого не поробиш: гаряча кров!
Вуж мав кров холодну - така вже була його природа. Коли Вуж опинявся на сонці, сонячне тепло нагрівало його кров, і тоді він теж цікавився життям і сусідами, і хвилювався, коли щось траплялось, і сміявся, коли бачив щось кумедне. Вночі ж кров Вужа знову ставала холодною, і Вуж тоді бував геть байдужим і до життя, і до сусідів. Його холодна кров тоді могла підтримувати в ньому інтерес лише до його власної персони. А взимку кров Вужа застигала і уповільнювалася так, що він засинав аж до весни.
Сусіди з Вужем зазвичай зустрічалися лише вдень, коли сонячне тепло дозволяло Вужу вийти прогулятися степом та пошукати якоїсь іжі, - тому ніхто з сусідів не помічав особливостей його натури. Вуж тепло вітався із сусідами, розповідав їм свої новини, запитував про їх життя-буття, як і годиться добрим сусідам. То ж ніхто і гадки не мав, що Вуж може бути зовсім іншим.
Та одного дня трапилося в степу лихо: невідомо звідки приповзла Гадюка та вкусила Бабака. Сусіди разом прогнали Гадюку, і вона втекла, а от Бабакові стало дуже зле. І вирішили сусіди відтягнути Бабака до Мудрого Їжака, який жив неподалік у яру. Розказували, що Мудрий Їжак ніяких змій не боявся і знав усе про їх отруту. Але сам він був вже такий старий і кволий, що нікуди не виходив. Тож всі сусіди разом - і Вуж також - потягли півпритомного Бабака до Їжакової домівки у яру.
На той час вже вечоріло. Сонечко червоніло і хилилося до обрію. Життя у степу завмирало, стихав вітерець, як і весь степовий денний гомін. Щойно сонце зникло за обрієм, в степу стало прохолодніше. Вуж, кров якого теж почала холонути, а інтерес до життя і до порятунку Бабака згасати, негайно відпустив Бабачину лапку, сів на траву і позіхнув на весь рот. Сусіди, яким відразу стало важче тягнути непритомного Бабака, почали гукати до Вужа:
- Що це ви сіли, сусіде, тягніть, він же помирає!
Та Вуж, позіхаючи та примружучі очі, відповів їм мляво:
- Мені байдуже. Мене це не обходить. Спати хочу, - і ледь не заснув, поки це промовляв.
І теплокровні сусіди, які за інших обставин зчинили б галас і лемент, далі потягли Бабака самі - до яру вже було недалеко.
На щастя, спільні зусилля сусідів врятували Бабака - Мудрий Їжак дав йому протиотруту, Бабак повернувся до життя і на ранок вже був зовсім здоровий. Крім того, Мудрий Їжак, який знав усе про змій, вужів та інших плазунів, пояснив товариству, чому Вуж збайдужів, щойно сховалося сонце - така вже його природа!
Вуж, кров якого під промінням ранкового сонця знову стала гарячою, а вдача - чутливою, радо зустрів Бабака і поцікавився станом його здоров"я. Бабак, якому вже розповіли про вчинок Вужа, стримано подякував і почімчікував далі у своїх бабачиних справах. Всі інші сусіди Вужа того ранку, та й у наступні дні віталися з ним прохолодно - вони були обурені і не могли пробачити Вужу його холоднокровну байдужість!
Час йшов собі і йшов, ніч змінювала день, чергувалися пори року і кольори степу. Поступово степові мешканці майже забули прикрий випадок із Гадюкою і Бабаком та вчинок Вужа. Але ця подія не минула без наслідків: відтоді і дотепер сусіди спілкуються з Вужем виключно вдень і за теплої погоди, ось так - адже вночі та за холодної погоди Вуж геть інший!
Сам Вуж не помітив ніяких змін, тому що вночі і за холодної погоди його цікавила лише власна персона, а вдень і за теплої погоди зміни було годі помітити. Тож на думку Вужа, все в степу добре і йде саме так, як і належить.
Так вони і досі живуть у степу поблизу старовинної криниці - холоднокровний Вуж та його теплокровні сусіди.
2015
ID:
552401
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.01.2015 15:24:25
© дата внесення змiн: 23.03.2015 07:46:40
автор: Максим Тарасівський
Вкажіть причину вашої скарги
|
