У вас бувало таке, що якась людина дуже вам допомогла в якийсь момент, але ваше не найкраще ставлення до неї залишилось незмінним? Якщо так, то ви зрозумієте, що я маю на увазі. Навіть попри те, що Андрій врятував мене, коли стався приступ того вечора, все ж не хочу мати з ним нічого спільного. Завдячую Андрієві життям, і нехтую ним. Хіба це нормально? Мабуть, ні. Будь-яка інша дівчина, певно, після такого була би неймовірно вдячною своєму рятівнику, все життя готувала би йому всілякі смаколики і ніколи б нічим не дорікала. Але будь-хто - це не я. Пройшло вже кілька днів, як отямилась, але щоразу, коли він приходив, робила вигляд, що сплю. Проте це ненадовго, бо завтра мене хочуть виписувати. Щоразу, коли він приходить, сидить на краю ліжка і розповідає про свій день, що хоче зберегти стосунки і таке інше, але я не хочу. Бо не люблю. Для чого морочити обом голову, якщо почуттів немає? Не факт,що і були колись. Сьогодні, мабуть, вже не прикидатимусь "сплячою красунею". Подякую за порятунок і таки акуратно наполягатиму на розриві стосунків. ..................................................................................................... Що для вас є тим, що люди називають інтимністю? Зазвичай маються на увазі статеві зв'язки та усілякі інші штуки, які з цим пов'язані. Час знівелював моральні цінності суспільства, і те, що колись було піком стосунків, зараз часто трапляється ледь не в день знайомства. Більшість розкидається словами "люблю" і "кохаю", особливо йде така тенденція, що жінки частіше домагаються чоловіків, аніж навпаки. І це лякає. Навчились самостійно перевстановлювати операційну систему, забивати гвозді, заробляти гроші, і для чого нам тепер чоловіки? Командуємо всім, не даємо проявити себе, чоловік робиться безхарактерним під нашим впливом, і коли ми розуміємо, що він закоханий настільки, що зробить все, аби догодити своїй обраниці, нам це надоїдає, і ми розриваємо стосунки. Це щось на кшталт "мужицької крові" в жінок, ми самі робимо чоловіків слабшими в різних аспектах життя, а потім цим же їм і дорікаємо. До чого це все? Так от, жінки, будьте жінками. Навіть якщо ви можете зробити щось самостійно (перепрошити телефон, дістати чашку з високої полиці, відкрити банку зі закрутками, нести важку сумку і все в тому ж дусі), попросіть чоловіка про допомогу. По-перше, він відчуватиме, що потрібен, що він – Чоловік, а по-друге, – захоче піклуватись про «свою дівчинку» і бути її кам’яною стіною. А хіба не це ми шукаємо? І (важливо!) обов’язково похваліть чоловіка за допомогу, наголосіть на тому, який він молодець і що без нього би не справились. Це додасть вашому коханому ентузіазму і зміцнить ваші стосунки. Але щось я відійшла від того, з чого починала. Так от, що таке інтимність насправді? Це той момент, коли ти оголюєшся перед людиною, не знімаючи одягу. Але це можливо за двох умов. Перша – чоловік є чоловіком, а жінка – жінкою (те,що я писала раніше). Друга – взаємодовіра. Якщо немає взаємної довіри, інтимності не бувати. Це можуть бути розмови про мрії, висловлення думок стосовно сокровенного, або просто якісь дивакуваті вигадування рожевого дурдому з айсбергом і пінгвінами всередині. Все залежить від вас. Але, я переконана, що сексуальні зв’язки не мають нічого спільного з інтимністю. Хіба що вони є результатом взаємодовіри. ……………………………………………………………………………….. Прочитавши цей уривок книжки молодої авторки, я зрозуміла, що ота «мужицька кров» є головною моєю проблемою. Ну не вмію я бути жіночною, не вмію бути слабшою за потенційного коханого. Не виходить. Але, мабуть, варто буде спробувати. Сиджу з чашкою кави і думаю. А вона має рацію!.. Саме через те, що не давала Андрієві відчути себе чоловіком, він став нецікавим. Наче лялькою в моїх руках. І, що, мабуть, не дивно, це вже не перша отака от «лялька». Завжди все відбувалось за стандартним сценарієм: познайомилась з якимось хлопцем, оцінила, що наче перспективний і симпатичний, і пішла в наступ. Почала акуратно добиватись його. Ну як акуратно, грубо кажучи, звабленнями. Дурна стратегія, тут навіть коментувати нема що. Таким чином не знайти такого чоловіка, щоби раз – і на все життя. А вже пора би. Іноді я мимоволі задумуюсь, це книга з психології чи повість/роман, бо вона десь на тонкій межі поміж ними. От так читаю і думаю, що ж це в неї почалося п’ять років тому, що в двадцять три ця дівчина почувається «старушенцією».
…………………………………………………………………………………………………………………….
Коли вас востаннє запитували, чого би ви хотіли, а ви би відповідали чесно і відверто? Без фраз «не знаю», «та все нормально» та інших такого формату? Якщо це було недавно і є нормою, то вітаю вас. Серйозно. Зазвичай тим, хто поряд, глибоко байдуже, що ви там собі думаєте, і при розмові вони розповідають лише про себе і те, що їх стосується. Навіть найрідніші. Ви звертали на це увагу? А ви поспостерігайте. При розмові з кимось запитайте, як в цієї людини справи або щось таке, і не перебивайте. Просто мовчіть і слухайте. Можете засікти час, скільки подруга/коханий/мама/сусідка/будь-хто розповідає і через скільки часу почне запитувати у вас, або просто говорити не про себе. Якщо протягом п’яти-десяти хвилин, це ще не страшно. Це нормально, хоч і все-одно забагато. Але коли цей час перевалює за п’ятнадцять-двадцять-тридцять-шістдесят хвилин, рекомендую перестати спілкуватись з ним чи нею. Не пошкодуєте.
Була в мене колись така подруга, яка говорила лише про себе, обов’язково прихвалюючи. Могла годинами розповідати. Якби ви знали, як же неймовірно це виснажує! Якщо знаєте, співчуваю. Чи можна з такими людьми досягти інтимності, якщо врахувати, що між друзями вона буває, але трошки іншого формату? Не дуже. Ні, ну балакунам нормально, в них в цій ситуації своя «інтимність», а вам як у такій ситуації? Вибачте, якщо ви любите розповідати суто про себе, і ці слова вас неприємно вразили чи образили. Як шкода, що мені байдуже на це. Бо писатиму тут тільки правду, і якщо вам це не подобається, спокійно можете відкладати книжку і не шкодувати.
………………………………………………………………………………..
В процесі читання цього фрагменту авторського оригіналу раптом згадався фільм «Тисяча слів». Якщо не бачили, обов’язково подивіться, він того вартує. Едді Мерфі якнайкраще зіграв роль ще тої тараторки, в якої раптом обсяг допустимо сказаних слів зменшився до тисячі. Після того, як він вимовить їх (а також напише, чи жестом покаже), помре. Як же раптом змінився герой!
Висновки очевидні. Вмійте не тільки слухати людину, але ще й чути те, що вона подумала, але не сказала. І тільки тоді ви будете щасливими. Аж тепер я це усвідомила. Люди постійно проговорюють те, чого їм бракує, що вони думають, чого б хотіли. Можливо, без акценту на цьому, часто, непрямим текстом. От, для прикладу, чоловік при вас розглядає в інтернеті електронні книжки, так би мовити, «вивчає ринок». А в нього за два місяці день народження. Як ви думаєте, на який подарунок він буде сподіватись? На тапки і три пари шкарпеток? Сумнівно.
О Боже, я вже думаю, як вона. Це надто дивно. Пора лягати спати, а не філософствувати тут. Бо ще й сама психологом попри цю авторку стану.
ID:
554626
Рубрика: Проза
дата надходження: 25.01.2015 19:17:46
© дата внесення змiн: 25.01.2015 19:17:46
автор: Оксана Сова
Вкажіть причину вашої скарги
|
