Вальсували засніженим містом
Якось у січні, в неділю ввечері.
Мали для цього ліричну пісню
І нестримне бажання втечі.
Перехожі мені посміхались,
Ледь помітно гойдалися клени.
Забувалось сумне, розвівалося
Наче сукня у нареченої.
Що за щастя: у танці кохатись
Поміж двориків тихої вулиці!
То прискорюватись, то спинятись,
Та нізащо в житті не сутулитись!
Все, що можна сказати про танець,
Вже написано й зафільмовано,
Але те, що зі мною сталось,
Незрівнянно і некеровано..
Розраховую ритми і тактики,
Розчиняюсь у місті засніженім,
Це найбільше щастя галактики -
Бути взаємоніжними.
P.S. все, що твоє, не забрати ані силою, ані часом.
