Найтоншою кригою найдовших рік,
тримаючись віри і мовчазних берегів,
розкидаючи міни з кишень, я біг,
щоб почути спів вітрил і прапорів,
що їх піднімали на узбережжях морів.
Спалюючи мости і невідоми страхи,
ховаючись від річкових патрулів і пасток,
розпаливши вогнище і зробивши останній ривок,
я увірвався в нові часові пояси,
і почув у портах чужі голоси.
Я відправляв листи повз прикордонну заставу,
закопував гроші на валютних ринках,
і на силу знайшовши вцілілу церкву,
я бив у дзвони на привокзальних площах,
зимуючи у печерах, десь в горах.
Приходили з півночі, йшли з місцевих,
зализували рани, ловили зорі жовтаві,
сплітали барви в ранкових молитвах,
бачили зелених шакалів в нічній синяві,
живописали на скелях в нічному мареві.
Ми спускалися з гір і затоплювали вулиці,
розчинялись в натовпі, повторюючи слова,
кричали у темряву, що голодують ченці,
що вже не зима, і під ногами не лише чорна земля,
і щодня сходить сонце, горить морська вода.
Нас відстрілювали і нам вірили,
ми зустрічали світанки у горах,
нас ненавиділи і нас любили,
ми будували щогли в жилих кварталах,
ми пливли до центру, оселяючись в душах.
ID:
548496
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 03.01.2015 18:02:05
© дата внесення змiн: 03.01.2015 18:05:51
автор: Володимир Скиба
Вкажіть причину вашої скарги
|
