Закохалась у когось з середи на четвер,
Коли сіяли барви й щось впало на мене,
Коли ягоди стиглі ставали черлені,
І прямі затремтіли в вигинах напівсфер.
Поміж вигинів – усміх і повіки в анфас,
Возвеличене тіло і сизість печалей
І вуста, що стулили, аби не кричали,
І тремтіння від першопромовного "нас".
Тоді сонце за комір сорочки лилось:
Напівпромені сонця в напівонімінні,
В першородного "нас" боязливім тремтінні
Яке може розпастись на "я" та "ще хтось".