Світ вже почорнів
Скоро й загориться
Сотнями вогнів
Світ наш заіскриться
Стане він палати
Синіми вогнями
Стара, посивіла мати
Сидітиме під дверями
Сина на поріг
Чекати буде днями
І не заплаче вже вона
Сльози повсихали
В думках «Хоча б труна,
а не безвісті пропало»
Її ріднеє дитя
Її кровина, сенс життя
Її любов, і мука теж її
«Навіщо боже таке горе у літа мої?
Щоб я пережила свою дитину?
Щоб я побачила її кінець?
Так знай боже, в цю годину
На душі моїй уже лежить вінець
І хоч тілом не загину
І будуть теплії вуста
Душею у труну полину з сином
Душею буду там»
Де душа заблудша молода
Світло у пітьмі шукає
Де нестримная вода
Понесе її до раю
Навіщо боже всі ці муки?!
Чи може ми їх заслужили?
Навіщо всі оці розлуки?
Навіщо гинуть ті, що навіть не пожили?
Навіщо всім їм помирати?
Навіщо матерям сльози проливати?
Навіщо вся оця вистава?
Де подіум-це смерть свята
Навіщо ненька над труной ридала?
Навіщо плаче дівчина молода?
Навіщо Україна на коліна стала?
Перед тінню трун героїв
Чи таке життя ми будували?
Чи це хтось усе підстроїв?
Могло б усього цього і не бути
Могли б і далі жити у ярмі
А це вже час спокути
Спокути за невольничі роки
Самі впустили у дім звіря
Самі корилися йому
Самі роками мріяли про мрію
Самі засіли у тюрму
А тепер народ прокинувсь
Встав, зірвав окови рокові
А ворог братом нам прикинувсь
А потім пішов по нашій жеж крові
Ми ж начебто уже повстали
І кайдани вже зняли
То чому війна настала?
Чому кати в країну приповзли?
А це все - то є вистава
Кривава суть даної війни
Це для нас вона війною стала
А для нього - це просто будні дні
Це ми на захист України стали
А для нього - це гра ввісні
Ця тварь живе й не знає
Як буває у житті
Якщо з мечом до когось йдеш
Від нього й сам помреш
Оці усі кривавії христини
Заради амбіцій хворої тварини
Що богом себе уявляє
Від цього сам і помирає
Ти знай, сволота ти безчесна
Ти пам’ятник тирану у Аїді
Ти сам є лють безмежна
Таким немає місця в цьому світі
І ці слова в нагоді стати би могли
Бо ти дізнаєшся це першим
Не ми війну цю почали,
Але ми її завершим.
