Пам'ятаєш, була така собі лірична дівчинка,
Що писала про те, як би її зламало і скривдило,
Якби одного разу ти її кинув, наче викинув.
Так ось, уяви собі, нічого з цього не збулось.
Всі обіцяли померти по закінченню,
але вижилось, чомусь.
Їй доводилось уже все бачити і переживати.
Доводилось з дому тікати і знов повертатись,
Бути невизнаною, як Республіка Крим.
І вік такий, що уже не ламатись,
Треба бути сильною, тягнути на собі світ цей,
І не думати про біль.
Жодних змін в ній. Зустрінеш і одразу впізнаєш,
Дорослість оця їй до лиця. Але як часом задивишся -
Побачиш одну деталь. Одну маленьку зміну.
Вона, наче Тім Талер, що втратила сміх,
Такий веселий, до гикавки, натще сили.
Сміх тієї ліричної дівчинки, що тебе любила.
26.02.2015р.
http://vk.com/annika_ly_diary
