Прощальним пером по заплаканім небі
Прольється лиш усмішки тінь
Ти надто червониш, і тягнеш до себе
У світ, що поміж сновидінь
Прощально просієш на землю лиш згадку
Про вчора незбутих починків
Ти надто відбілюєш вигріті ранки
Лиш тінь на прощальній зупинці