Сонце лише піднімалося. Сьогодні батько розбудив Михасика рано-вранці, бо мали їхати по дрова до лісу. Хоча була п'ята година, Михасик як і не спав, з легкістю схопився з постелі; "Сьогодні до лісу. На цілий день. Назбираю грибів. Поласую ягодами".
- Сходи синку за кіньми на "Поплавок". Не розпутуй, жени так, бо гніда норовлива може вдарити або вкусити.
- Добре, тату, - прокричав Михасик вже з-за тину, вибігши на дорогу.
Побіг, полопотів босими ногами по подорожньому пилу, який був м'який як пух і поглинав ступні Михасика по самі щиколотки, але не розвівався бо не було вітру і зночі був вологий. Вдень Михасик здійняв би клуби куряви, а зараз уявляв себе астронавтом на Місяці. Він почав підстрибувати і ставити ногу далеко одну від одної. Ця гра його так захопила, що він не відразу почув як ззаду його хтось покликав:
- Михасю, ти куди?
- За кіньми на поплавок. Їду в ліс. По дрова.
- Я туди ж. Вчора гуси ввечері не прийшли, то мати зігнала зранку. "Йди шукай". А де вони, як не на поплавку. Побігли.
Михасик і Миколка вхопили один одного за руки і вже два астронавта понеслися стрімголов на невеликий острівок, що вдавався в озеро - старицю р. Стир. Оцей острівок і називався поплавком, бо колись, він був вирваний кригою з Гриви (коси між старицею і річкою) і перенесений сюди. Хлопці напевне цього не знали, але так казали старі люди. Поплавок був покритий густою травою, наче килимом, а трава мала дуже яскравий зелений колір, що залюбуєшся. По периметру острівець був оторочений лепехою. Вхід на поплавок був вузенький і то насипаний піском з кар'єру цегельного заводу, що височів на пагорбі поряд. Поплавок був роздоллям для качок і гусей і іноді батько, колгоспний конюх, коли пізно приїздив додому, або рано збирався від'їздити заганяв туди коней, бо звідти вони не могли вийти і нашкодити у когось в огороді. Оце і сьогодні Михасик мав звідти привести коней.
Михасик спершу підігнав до берега сиву, а потім побіг за гнідою. Миколка з ним, забувши про гусей.
- Що ж ти її гониш спутану?
- Та вона брикається і може вдарити. Батько заборонив підходити.
- Боягуз. Дивися, - і Миколка спритно підскочив до гнідої, але та виявилася спритнішою і вмить повернулася до Миколки задніми ногами і брикнула. І все ж Миколка спритний хлопець. Він вчасно встиг відскочити, але впав і добряче подряпав коліно.
- Нічого, заживе.
- Ну ти молодець.
І хлопці розсталися. Михасик погнав коней, а Миколка пошкандибав за гусьми.
