Йому не спалося. Вже чотири ночі він бачив одне й те ж обличчя, одні й ті ж щасливі очі,що сіяли в темряві його душі,вони були світилом для нього. Яка ж вона красуня! І чому він не міг все ж поглянути їй у вічі і сказати про свої почуття? Чому міг зустрічати її лише у своїх снах?Серце колотилося і якось моторошно стало йому. Де ж її шукати?
- Сам винен, - пробурмотів він, і знову стулив віки,але сон давно вже покинув його кімнату,лиш місячне сяйво теплим промінням заглядало до хати. Йому було боляче, здавалось,він її кохав,проте,щось не давало йому піти до коханої,і що то було,сам не знав. Він виглянув у вікно,гарно! Вночі ніби все прокидається,оживає,один тільки він,згасає як свіча.
-Я гордий,я справлюсь,я не можу,не можу,не можу........ без неї.....
А вона теж не могла без нього жити,тому то й не жила(
