Тихо, ясною зорею увійду в твій світ.
Хай не буду я твоєю, все ж не пустоцвіт.
По осяяній доріжці, місячній пройду.
Це так схоже на грабіж, все-таки вкраду.
Упаду тобі під ноги срібною росою.
Хай освятить ту дорогу, що пройдеш зі мною.
І нехай душа відчує наміри краси.
І за мною хай кочує, щоб знов розцвісти.
Полетим, за руки взявшись, в інші вже світи.
Тільки б ти не сумнівався: моя доля - ти.
А коли нам важко стане, крила упадуть,
Обміліють океани, допливти дадуть.
Подалали шлях нелегкий рідні дві душі...
Розвіває вітер ніжно маки у тиші...
"Тільки б ти не сумнівався: моя доля - ти." Так мені близько.
А ваш вірш неперевершений, майстерність слова, порівнянь та фантазії, яка веде у інший захоплюючий світ !!!!
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00