Спраглий дощ, цілує знову,
Неквапливо, навіває щем.
Вітер почина розмову,
Тоне все, огорнуте дощем...
Люди, квапляться до втечі,
Гублячи несказанні слова.
Тиша - перша із предтечі,
Знов, мені нагадує, жива...
Та карбує пам'ять знову,
Забуту посмішку та очі.
Мною, несказанне слово,
Пам'ятаєш?.. Тієї ночі...
Ти зривав, мої цілунки,
Що обпікали тіло та вуста.
І ніч, вийшла за лаштунки
А я, мала сказати... Все, доста...
