В село до бабусі я їздив нечасто,
Та завжди гостинців міських привозив,
В кульбабкове поле втікав, наче в казку,
Простори далекі мов рідні любив.
Бабуся роботу любити навчала,
Тримати город і свій двір в чистоті,
Хоч завжди це все примітивним здавалось,
Бо в місті це все не згодиться мені.
Любив її борщ і пампушки рум'яні,
Що так апетитно пахтять часником,
Смачне молоко від корови Масяні,
Найкраще у світі оте молоко.
Ті яблука з саду назбирані в погріб,
І скидане листя униз навмання,
І сіно в тюках - заготовка худобі,
Бо там в загородці ще й хрока свиня.
Складає в сапетку бабуся начиння,
Чи сіно, чи листя, немає різниці,
Усюди вона, наче вічне спасіння,
І бабця ще в силах із нею носиться.
Вона знає біль, вона знає втому,
Пігулки щоденно від всього прийма.
Та завжди у неї порядок удома,
Стара й роботяща людина вона.
Роки промайнули, змінились часи,
Старенької хата в селі вже пустує,
Бабуся давно вже на цвинтарі спить,
І лиш бур'яни її дворик чатують.
Скрізь пустота, занедбалось подвір'я
Припали додолу прогнивші тини,
І яблуня всохла, на голому гіллі
Кубельця самотні сплітають птахи.
Іржава сапетка в сирому хліві
Найперша на очі юнацькі зустрілась
Хіба тобі місце на чорній землі?
На діло одне ти мені пригляділась.
На сьомому поверсі із десяти,
Куди навіть ліфт не постійно здіймає,
В квартирі кімнаток опалених три,
Й розлогий балкон, що під євро з Китаю.
В сапетці так пахнуть з села нагідки,
Їх бабця колись часто кидала в чай.
Ну, от, пригодилась на довгі роки,
Забита землею, і сій, і збирай.
А бідній сапетці і дихати важко,
Із сіном, і листям навічно розлука.
Задимлене небо - єдина поблажка,
І мрія - відчути бабусині руки.
16. 04. 2015
ID:
588502
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 19.06.2015 22:20:44
© дата внесення змiн: 06.12.2015 16:48:34
автор: Віктор Остроух
Вкажіть причину вашої скарги
|
