На душі чомусь так гірко,
Хоч зійшла вечірня зірка,
Що ніч має чарувати
На Івана, на Купала
Я завжди її стрічала,
Як колись навчала мати…
Йшла до річки, у покоси,
Де блищали чисті роси,
Такі гарні, як перлини…
І гуляла там доволі,
І букет збирала в полі,
Прокладаючи стежини…
Так щороку тут не марно
Святкувала дуже гарно
Та шукала цвіт кохання…
З творчим злетом без образи
Не знайшла його ні разу
А ні вперше, ні в останнє…
Хоч і кажуть,- дуже рідко
Є у папороті квітка,
З сяйвом вогника у диві…
Довгі роки - за плечима,
Але власними очима
Бачать цвіт лише щасливі!!!
Щоб в руках її тримати,
Мабуть, треба долю мати,
Та не втратила надію…
У Купальську ніч велику
Буду йти сюди довіку,
Щоб здійснити свою мрію…
Розчешу вербові віти,
Заплету у коси квіти,
Кину свій вінок у воду,
Хай горить на ньому свічка,
Осяває темну річку
Та життєвість мого броду…
06.07.2015р.
