Російський варіант поезії народився
ще в далекі студентські роки. Зараз,
прочитавши вірш Гості про сонячного
зайчика, вирішила до російського
варіанту додати український і запропонувати
їх обидва для прочитання.
Дякую Гості за можливість повернутися
в майже дитинство
Последний луч земли коснулся,
Последний луч:
Он задремал – потом проснулся
В подушке туч,
Спросонья робко потянулся
За край небес,
Кому-то ярко улыбнулся –
И вдруг… исчез.
А через миг уже алели
Все небеса –
Луч яркой краски акварели
Плеснул слегка.
Он, озорник, писал свободно,
Во весь размах –
И синий воздух небосвода
Теплом пропах…
**************************
Останній промінь ліг на землю
(А може, впав?).
Серйозним бути надаремно
Він намагавсь:
Яскравощиро посміхнувся
Комусь з небес,
Аж до крайнеба дотягнувшись,
Він раптом… щез.
А за хвилину червоніли
Полотна хмар –
Промінчик мрій своїх вітрила
Розфарбував.
Писав невимушено й легко,
Мов чарівник –
Теплом пропахло синє небо
Від чарів тих…
Солідарна з Гостею: обидва варіанти довершено прекрасні! Та чомусь (і це дивно!) варіант російською мовою сприйняла тепліше... Мабуть, запахло юністю
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
причина в тому, що він був первинним, а переклад завжди залишається перекладом. це дуже добре зрозуміла, коли натрапила на переклад творів Шевченка російською.
дякую Вам, Оксаночко