Я запитав твою тінь:
чому дні сіють тривоги?
Помираєм в тих,
кому в нас жити лінь,
а після чортимо Бога.
Я розумів твій день,
та, не розумів твої дороги.
Свідомість карала глуха мішень,
слова мої з'їдали ревниві бульдоги.
Я вічність множив на твоє ім'я,
в секундах щастя - шукав повільність убогих.
Та час нас бив,
не встиг твій я.
Ми кричали на різних дорогах.
Для тебе спалював я невідомість,
для мене ти оживала всюди,
полонила всіх твоя рухома нерухомість,
скам'яні́ло все - застивали люди.
Я молив колись у Бога:
чи буду губами торкатись твоєї щоки?
Але, на жаль...
Для тебе на землі багато нового,
для тебе на небі інші зірки.
