Запахли ранком перші роси –
Їх сонце змусило.
Упала паморозь на коси,
Тай на матусині,
І зацвіло проміння в них
Ще й заіскрилося –
Та то ж матусине життя
У них відбилося.
Усі милуються весною,
Гей синьоокою,
Тільки не зморшкою простою
В мами глибокою.
Рясніють землі весняні
Квітками-травами,
Та не турбує мама нас
Своїми справами.
Сміється сонце в високості,
Гей понад нивою,
Матуся жде-чекає в гості.
Є незрадливою.
Всі справи кинь і прилети,
Вклонись низесенько.
Скажи: «За все мені прости,
Моя ріднесенька.»
І засміються її очі
Теплом тим сонячним,
І завесніють серед ночі,
Й вже не безпомічна…
Розправить крила, як колись, –
Сили потрояться,
А ти в думках хоч помолись,
Хай біль знеболиться.
Ганна Верес
