Ти знову і знову далеко від мене,
І тільки потуг телефонних мости,
Нас з’єднують в просторі вже не уперше,
Й у котре руйнують все підлі гудки,
Скидаючи в прірву слова не почуті,
Збиваючи з толку двозначністю фраз,
Що десь на окраїнах білого світу,
Все стрягнуть у трубках, не вчасно й не раз,
Та знову і знову шукаючи долі,
Ми здійснюєм вкотре потрібний набір,
І чуємо рідний по справжньому голос,
Не в змозі збагнути куди дівся він,
В момент так невдало розбитого слова,
Що губить недбало, байдужий ефір…
